Кто виноват и что делать
Инок59
Я по Москве иду не узнавая,
Таджикский дворник подметает двор.
Арбуз азербайджанец продавая
По- своему лопочет, из трамвая
Мелодия несётся южных гор.
И кажется не они, а я приезжий,
И норовят уже задеть плечом.
Братство народов *вбитое* нам прежде,
Не соответствует заявленной надежде,
Но я хочу поведать не о том.
Культура *первобытности* в общении
Не их заслуга, а увы властей.
Рабов содержат для обогащения,
Политика *народозамещения*,
Диктуется лишь выгодой своей.
Нет, я не против пусть метут дороги,
Но за реальную зарплату, не откат.
А тем, кто вытирает об них ноги,
Межнациональные создав *тревоги*,
Пора по моему призвать к ответу брат.
Они живут с нами в одних подъездах,
Их дети, с нашими гуляют по двору.
С фамилией славянской как и прежде,
От безнаказанности плюют на нас в надежде,
Что во время от бунта удерут.
Это они дают приют приезжим,
Работу, регистрацию, жильё.
Пока канал наживы *не отслежен*,
Будут на улицах насиловать и резать,
И виновато лишь российское жульё.
Нам в доме собственном пора начать уборку,
С начальника,- соседа по двору.
Коль по закону им устроить порку,
Национальную предотвратим разборку,
А иммигранты чемоданы соберут.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
