Шагая с легкостью, как много лет назад
По узким улочкам, дорогам Палестины
Двенадцать шли, я не найду Христа.
Его там нет, Он – в Иерусалиме.
Увижу палачей, а среди них – себя
С орущим ртом и ошалелым взглядом,
Себя, кричащую: «Проклятье на Тебя!»
Висевшему с разбойниками рядом.
И, как безумная, горящая злобой,
Зашедшая по шею в болотину,
Но все-таки довольная собой,
«Распни Его!» - бросала Божью Сыну.
Пробили руки, и стекала кровь,
Бежала по кресту, лилась на землю…
И вдруг – мой вопль: «Здесь распяли ЛЮБОВЬ!»
И болью в сердце мысль: «А я не внемлю!»
«Прости меня, Христос», - шептала я
В своем раскаянье, прикрывши веки,
И поняла, что Им я прощена
Надежно, основательно, навеки!
Там у Голгофского креста найдя покой,
В безмолвии, когда утихли речи,
Припав к ногам склоненной головой
Благодарила Иисуса я за встречу.
- Скажи, как мог, прощая, все сносить:
Плевки, удары плети, поношенья,
«Прости им, Отче» кротко говорить,
Моля у Бога за меня прощенье?!
«Любовь к тебе вела Меня на Крест, -
Услышала Христа я слабый шепот, -
И лишь она свела меня с небес…
СВЕРШИЛОСЬ!» И застыл в тот миг мой ропот.
Комментарий автора: Кажется, это то самое первое христианское стихотворение, с которого-то и начались мои прославления Бога в стихотворной форме. Кое-какие обороты самой не нравятся, но за эти годы не нашла сколько-нибудь подходящей альтернативы, так что остается, как есть... С 1995 года.
Светлана Курилова,
Россия
…и пусть вокруг меня густой туман
Сомнения, неверия и гнева,
Убеждена: молитва – не обман,
Ей тучи разгоняя, вижу небо!
Прочитано 4725 раз. Голосов 4. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Не первоапрельское - Людмила Солма
Интернет-фото-коллаж, а первоисточник вроде как отсюда:
http://img-fotki.yandex.ru/get/4127/100228339.b/0_b6a2e_e7a89459_XL
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
